Наступного тижня міністри оборони країн НАТО зберуться, щоб переглянути політику альянсу щодо Росії, яка формувалася десятиліттями. Цей процес відбувається на тлі значної ескалації напруженості між альянсом та Кремлем, особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Як повідомляє Politico, відносини між НАТО та Росією опустилися до найнижчого рівня з часів холодної війни. Альянс офіційно назвав Росію “найбільшою і прямою загрозою безпеці союзників”. У відповідь Кремль продовжує стверджувати, що розширення НАТО на схід становить екзистенційну загрозу для Росії.
Основоположний акт НАТО-Росія: Час змін?
Попри різке погіршення відносин, НАТО досі дотримується “Основоположного акту”, підписаного з Росією у 1997 році. Тоді обидві сторони взяли на себе зобов’язання працювати над “стабільною, мирною і нерозділеною Європою”. Однак багато хто в альянсі сумнівається в доцільності подальшого дотримання цього документу. Відносини між НАТО і Росією вже настільки погіршилися, що орган для співпраці – Рада Росія-НАТО – не засідав із 2022 року.
Наразі ведуться дискусії про необхідність створення нової стратегії, що відображала б реалії сьогодення. Один із високопоставлених представників США зазначив: “Настав час розробити нову стратегію з чіткими позиціями союзників”. Але проекту такої стратегії поки що немає, оскільки країни НАТО збирають думки та ідеї від 32 держав-членів.
Розбіжності всередині альянсу
Однак, не всі країни НАТО однаково сприймають перспективу кардинальних змін у політиці щодо Росії. Деякі дипломати висловлюють побоювання, що надто агресивна нова стратегія може дестабілізувати ситуацію в Росії. Крім того, позиції країн-членів щодо взаємодії з Росією суттєво різняться.
Зокрема, Угорщина та Словаччина залишаються тими країнами НАТО, які продовжують підтримувати контакти з Кремлем. Вони вважають стратегічно важливою співпрацю з Росією, що викликає занепокоєння у багатьох інших членів альянсу. Такі різні підходи ускладнюють розробку єдиної стратегії, здатної об’єднати всі країни НАТО.
Наразі залишається відкритим питання, чи зможе альянс знайти баланс між безпековими викликами і політичною стратегією, яка б враховувала як загрози, так і прагнення окремих країн до стабільності.
