Дослідники з Північно-Західного університету США виявили нове рішення для боротьби зі зростаючою проблемою забруднення пластиком. Вони ідентифікували бактерію, що мешкає у стічних водах, здатну руйнувати поліетилентерефталат (ПЕТ), один із найбільш стійких та проблемних пластиків.
Людмила Арістілде, керівник дослідження, опублікованого в журналі Environmental Science & Technology, заявила: “Ми вперше систематично показали, що бактерія може взяти пластиковий матеріал, зіпсувати його, фрагментувати, розщепити і використати як джерело вуглецю”. Вона також наголосила на виявленні ключового ферменту, який відповідає за процес руйнування пластикових матеріалів, що може бути оптимізовано для вирішення проблеми забруднення.
Команда дослідників виявила бактерію Comamonas testosteri, яка знаходиться у міських водоймах і стічних водах, і яка здатна харчуватися пластиковими відходами. Процес розкладання пластику відбувається завдяки комбінації фізичних та біохімічних механізмів. Спочатку бактерія подрібнює пластик, а потім активує фермент, що сприяє подальшому розкладанню, дозволяючи бактеріям засвоювати атоми вуглецю.
Дослідники використали комбінацію теоретичних і експериментальних методів, щоб виділити бактерії зі стічних вод та вирощувати їх на субстратах із ПЕТ. Вони ретельно вивчили зміни на поверхні пластику, а також проаналізували воду на предмет ознак деградації та присутності нанопластику.
Арістілде зазначила: “У присутності бактерії мікропластик розпадався на маленькі наночастинки. Ми виявили, що бактерія має вроджену здатність розкладати пластик до мономерів, які можуть бути використані як джерело вуглецю для росту”. Команда вчених визначила специфічний фермент, що використовує бактерія для розкладання ПЕТ, підкреслюючи, що нанопластик також може утворюватися у процесах на очисних спорудах.
Це відкриття може призвести до нових способів очищення водойм від пластикових відходів, спираючись на біологічні процеси. Забруднення пластиком є глобальною проблемою, і вчені також нещодавно виявили мікропластик у нюховому центрі людського мозку, вказуючи на можливість значної кількості цих частинок в організмі, що потребує подальших досліджень.