Вчені досліджують минуле Західно-Антарктичного льодовикового щита, щоб зрозуміти його реакцію на сучасне глобальне потепління.
Льодовики Туейтс і Пайн-Айленд, що знаходяться в секторі моря Амундсена, тануть найшвидше на планеті, викликаючи занепокоєння щодо стабільності всього крижаного щита. Щоб оцінити ризики, дослідники звернулися до пліоценової епохи (5,3–2,58 мільйона років тому), коли глобальні температури були на 3–4 °C вищими, а рівень моря перевищував сучасний на понад 15 метрів. Тоді саме танення льоду Західної Антарктиди значною мірою сприяло підвищенню рівня моря.
Очолюване професором Кейдзі Хорікавою дослідження ґрунтувалося на аналізі глибоководних відкладень. Вчені виявили, що край льодовикового щита відступав щонайменше п’ять разів протягом пліоцену, підкреслюючи його чутливість до підвищення температур. Відкладення показали чергування холодних і теплих фаз: товсті сірі глини відповідали льодовиковим періодам, коли лід покривав більшу частину континентального шельфу, а тонші зеленуваті шари формувалися в тепліші міжльодовикові періоди. Крім того, дослідники ідентифікували 14 інтервалів, багатих уламковими породами льодовикового походження, що свідчить про великі події часткового танення. Щоб оцінити масштаби відступу льодовика, вчені виміряли ізотопи стронцію, неодиму та свинцю в осадових шарах і порівняли їх з сучасними донними відкладеннями та континентальними породами. Результати показали, що уламки походять із внутрішніх районів Західної Антарктиди.
Дослідження демонструє чотириетапний цикл: під час похолодання льодовиковий щит був великим і стабільним, а потепління спричиняло базальне танення й відступ льоду вглиб материка. У пікові періоди танення великі айсберги відколювалися та переносили опади через море Амундсена. Після похолодання льодовиковий покрив швидко відновлювався, остаточного колапсу не відбувалося.
Результати підкреслюють крайню вразливість Західно-Антарктичного льодовикового щита до майбутнього потепління та його потенційну здатність спричиняти суттєве підвищення рівня моря.
